9-го листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Це свято було встановлено у листопаді 1997 року Указом Президента України “Про День української писемності та мови”.

Цього ж дня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора-літописця. Найвизначнішою працею Нестора-літописця є «Повість временних літ» — літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь із літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з його праць. Але перевершити так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

 Мова — живий організм, який розвивається за своїми законами. Це нетлінний скарб століть, що передається від покоління до покоління і об’єднує минуле й прийдешнє. Це - спадкоємність не лише в межах роду, а й народу.

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський та ін. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ-ХІV століття. Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох - від Івана Вишенського до Григорія Сковороди.

Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником — Т. Г. Шевченко. Разом із розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. Мають і свою велику (вже не тільки оригінальну), а й перекладну літературу.

Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. Нагадаємо лише деякі дати в скорботному календарі української мови:

1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.
1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
1884 рік – закрито всі українські театри.
1908 рік – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , “могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи”.
1914 рік – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.
1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обовязкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 рік – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

І лише у  1989 році Верховна Рада УРСР, прийнявши Закон «Про мови в УРСР», надала українській мові статусу державної. Проте, і сьогодні через майже 25 років після прийняття Закону, на превеликий жаль, не завершився процес потурання української мови, пустих суперечок про «двомовність»…

Як пересторога для усіх українців звучать слова відомої української поетеси та громадського діяча Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».

Заснування Дня української мови - це тільки проголошення благородної мети. Що ж до практичного її втілення, то абсолютно очевидно - зберігати й плекати рідну мову може тільки її носій. Тобто, ми - українці. 

Любіть, поважайте та вдосконалюйте нашу мову, адже мова, як і Україна, — у нашому серці, і починається вона з кожного з нас.

 

 

 

 

Контакти

Поштова адреса:

Електронна пошта:

Телефони для довідок:

© Юридичний ліцей імені Ярослава Кондратьєва - 2024

 

Передрук усіх матеріалів веб-сайту, в тому числі відеосюжетів, а також
цитування будь-якої інформації дозволяється лише за умови наявності прямого індексованого гіперпосилання на сайт naiau.kiev.ua

 

Відділ комп'ютерного та програмного забезпечення НАВС